joomla
Звернення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета до Святійшого Патріарха Московського Кирила з питання хрещення в Київському Патріархаті та «перехрещення» у Московському

Святійшому Патріарху Московському КИРИЛУ,

Предстоятелю Російської Православної Церкви,

архиєреям Московського Патріархату.

Ваша Святосте!

співбраття-архипастирі!

З нагоди Великого посту і свята Торжества Православ'я, виконуючи обов’язок братолюбства і пам'ятаючи, що, не зважаючи на нинішнє розділення, ми служили і служимо Христу Спасителю і Його Єдиній Святій Соборній і Апостольській Церкві, за допомогою цього відкритого листа в черговий раз звертаюся до вас з питаннями, які зачіпають самі основи Православної віри.

I. Майже рік тому, в попередню неділю Торжества Православ'я, за дорученням Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату я звертався до Вашої Святості, а також до глави УПЦ (МП) митрополита Володимира і інших ієрархів з приводу практики так званого «повторного хрещення», якої дотримуються багато представників Московського Патріархату щодо хрещених в Київському Патріархаті. У цьому листі, опублікованому відкрито і, безсумнівно, отриманому Вашою Святістю, була детально і аргументовано викладена позиція Київського Патріархату, що полягає в тому, що практика «повторного хрещення» духовенством Московського Патріархату, хрещених в Київському Патріархаті, не має жодних канонічних або пастирських підстав, явно суперечить Символу Віри і догматам Православної Церкви.

За рік, який минув відтоді, вказане звернення залишилося, вочевидь, без Вашої уваги, і ми не побачили жодної реакції на нього – окрім виступів окремих архиєреїв, позиція яких знайшла собі більше обґрунтування у почутті неприязні до Київського Патріархату, ніж у вченні Церкви. Практика «повторних хрещень» продовжується – і це не дивлячись на те, що жодного офіційного документа Московського Патріархату або УПЦ (МП), який передбачає таку практику і дає їй канонічне обґрунтування, не існує.

Це змушує мене знову, саме в неділю Торжества Православ'я, звернутися до Вашої Святості і співбратів архипастирів Московського Патріархату із закликом припинити практику «повторних хрещень», оскільки така практика – не що інше, як порушення догматів і канонів Христової Церкви, спотворення Символу Віри, більше того, – хула на Духа Святого. Адже ті, хто «повторно хрестять» вже хрещених в Київському Патріархаті, тим самим заперечують дію благодаті Святого Духа в тих, хто сповідує Православну віру і прийняв хрещення згідно з приписами Православної Церкви.

Навіть великі Отці Церкви і Вселенські Собори ставилися до питання про визнання дійсності таїнства Хрещення з особливою обережністю, визнаючи дійсним хрещення, здійснене і у явних єретиків, – аріан (Перший Собор), македоніан (Другий Собор), несторіан (Третій Собор), монофізитів (Четвертий Собор). Ви ж, не викривши нас ні в якій єресі, не надавши достатніх канонічних обґрунтувань, а, діючи винятково за власним бажанням, стверджуєте, що хрещення, звершене в Київському Патріархаті, – не дійсне. Вселенські Собори і Святі Отці, благоговіючи перед тайною дії Святого Духа і будучи поблажливими до немочі людської, не насмілювалися вважати безблагодатним звершене таїнство Хрещення, що звершується навіть у єретиків, – ви ж насмілюєтеся називати безблагодатним і навіть «бісоугодним» хрещення, що звершується в Православній Церкві, відкинутій вами від спілкування не за єресь, але лише за бажання бути рівною Помісною Церквою-Сестрою, яка не підлягає вашій владі.

Невтішно і те, що за минулий рік ви не знайшли можливості відповісти на наше звернення. У зв'язку з цим пригадуємо відому євангельську поді.: «Коли прийшов [Ісус] у храм і навчав, приступили до Нього первосвященики і старійшини народу і сказали: якою владою Ти це чиниш і хто Тобі дав таку владу? Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне; якщо про те скажете Мені, то і Я вам скажу, якою владою це чиню; Іоанове хрещення звідки було: з небес, або від людей? Вони ж міркували між собою: якщо скажемо: з небес, то Він скаже нам: чому ж ви не повірили йому, а якщо сказати: від людей, - боїмося народу, бо всі шанують Іоана за пророка. І сказали у відповідь Ісусові: не знаємо» (Мф. 21: 23 – 27).

II. Підтвердженням того, що в питанні про хрещення ви вдаєтеся до практики подвійних стандартів і керуєтеся міркуваннями не канонічними, а політичними, служать і офіційні документи Московського Патріархату. У прийнятому вами на Архиєрейському Соборі РПЦ в 2000 році документі, що іменується «Основні принципи ставлення Російської Православної Церкви до інослав’я», стверджується наступне (звертаю вашу увагу на виділені мною слова, а також на те, що йдеться про інославні спільноти, тоді як Київський Патріархат – православний):

«1. 15. Православна Церква устами святих отців стверджує, що спасіння можливе лише в Церкві Христовій. Але в той же час спільноти, що відпали від єдності з Православ’ям, ніколи не розглядалися як повністю позбавлені благодаті Божої. Розрив церковного спілкування неминуче призводить до пошкодження благодатного життя, але не завжди до повного його зникнення в спільнотах, що відокремилися. Саме з цим пов'язана практика прийняття в Православну Церкву тих, що приходять з інославних спільнот не тільки через таїнство Хрещення. Не зважаючи на розрив єднання, залишається деяке неповне спілкування, що служить запорукою можливості повернення до єдності в Церкві, в кафоличну повноту і єдність.

1. 16. Церковне становище тих, що відокремилися, не підлягає однозначному визначенню. У розділеному християнському світі є деякі ознаки, які його об'єднують: це Слово Боже, віра в Христа як Бога і Спасителя, що прийшов у плоті (1 Ін. 1: 1 – 2; 4: 2, 9), і щире благочестя.

1. 17. Існування різних чинів прийняття (через Хрещення, через Миропомазання, через Покаяння) показує, що Православна Церква підходить до інославних конфесій диференційовано. Критерієм є міра збереження віри і устрою Церкви, і норм духовного християнського життя. Але, встановлюючи різні чини прийняття, Православна Церква не виносить суду про міру збереження або пошкодженості благодатного життя в інослав’ї, вважаючи це тайною Промислу і суду Божого».

Ви стверджуєте, що інославні спільноти «ніколи не розглядалися як повністю позбавлені благодаті Божої». Проте, коли починає йти мова про православний Київський Патріархат, ви без жодного сумніву стверджуєте, що ця Церква – «безблагодатна». Ви пишете, що «церковне становище тих, що відокремилися не піддається однозначному визначенню» – проте, не висловлюючи жодного сумніву, ви усно і письмово стверджуєте, що всі православні християни, що належать до Київського Патріархату, нібито знаходяться поза Христовою Церквою, а тому приречені на осудження, загибель і вічні муки.

До інославних конфесій ви підходите диференційовано – зважаючи на міру збереження віри і устрою Церкви, норм духовного християнського життя. В той же час до католиків, протестантів, мусульман і юдеїв ви ставитеся значно краще, ніж до православного Київського Патріархату. З ними ви зустрічаєтеся, спілкуєтеся і співпрацюєте, а до нас, зазвичай ставитеся так, як ставилися старозавітні юдеї до самарян.

Міра збереженості або пошкодженості благодатного життя в інослав’ї| для вас – «тайна Промислу і суду Божого». Проте ви абсолютно довільно судите про благодатність Київського Патріархату, називаючи його «безблагодатним» – і не лише самі судите, але й навчаєте цьому духовенство і народ, примножуючи ненависть «канонічних православних» до «неканонічних».

Все це – гіркі свідчення того, що в Московському Патріархаті відносини з іншими конфесіями будуються, швидше, виходячи з міркувань суперництва й інтересів РПЦ, що розуміються спотворено, ніж виходячи із вчення і канонічного передання Христової Церкви. Слідуючи логіці ваших дій для того, щоб були визнані наші таїнства і нас перестали називати «безблагодатними», Київському Патріархату варто відректися від Православ’я і прийняти інослав’я. Адже якби в Київському Патріархаті пішли на унію з Ватиканом, проголосили б католицькі догмати або навіть встали на шлях Реформації – тоді, слідуючи «Основним принципам…», Московський Патріархат не став би стверджувати, що «УПЦ КП – безблагодатна спільнота», як це має місце зараз.

Отже, згідно з вашою логікою, до тих пір, поки ми – православні, то звершене у нас хрещення – не дійсне, а якби ми стали, наприклад, католиками, то звершене нами хрещення було б вами визнано! Такий двоякий підхід не гідний православних ієрархів – особливо тих, хто з гордістю іменує себе «канонічними архиєреями».

Можна припустити, що на своє виправдання наші опоненти з РПЦ стануть ставити під сумнів саму православність Київського Патріархату. Проте, ці сумніви абсолютно не обґрунтовані і, Ваша Святосте, Ви їх, як можна зрозуміти з нижченаведеного, не розділяєте. Адже ще будучи митрополитом Смоленським, Ви в липні 2006 року в листі главі УГКЦ кардиналу Любомиру Гузару відзначили: «Значна частина населення заходу України все ж не «повернулася» в унію, але продовжила ототожнювати себе з Православ’ям, навіть входячи в неканонічні утворення. Про це свідчить співвідношення числа греко-католицьких і православних парафій в Галичині. Навіть сьогодні у Львівській області на 1500 парафій уніатів припадає більше 860 православних за віросповіданням, хоча велика частина їх, з добре відомих Вам причин, належить до неканонічних юрисдикцій». Відрадно, що хоч би в такій формі, критикуючи позицію греко-католиків і бажаючи посилити свою позицію, Ви визнаєте парафії Київського Патріархату православними.

III. Двоякий підхід в діях представників Московського Патріархату зводиться не лише до питання про дійсність звершеного в Київському Патріархаті Хрещення. Не раз і Ваша Святість, та інші ієрархи Московського Патріархату заявляли про те, що до віруючих Київського Патріархату ви «маєте любов, як до відпалих братів». Але любов пізнається не у словах, а в ділах. Не можемо сказати, що цієї любові зовсім немає у вас – вона є, але не у багатьох. Більшість же або байдужі, або мають до нас почуття, вельми далекі від братських і навіть християнських.

Як діло любові ми розцінюємо те, що минулого року, створені Синодами Київського Патріархату і УПЦ (МП) робочі групи не лише зустрілися, але і змогли плідно почати процес підготовки до діалогу між нашими Церквами. Проте, як стало очевидно, незабаром після початку цього процесу, такий благий почин натрапив на жорстокий опір з боку агресивно налаштованої частини Московського Патріархату. З боку «ревнителів» його учасники були піддані нападкам і звинуваченням в «зраді Православ’ю», а в саму роботу груп шляхом кадрових переміщень зовнішні сили спробували внести дезорганізацію і сум’яття.

Зустріччю робочих груп був зроблений хоча і важливий, але все таки перший крок на тривалому шляху до досягнення в Україні церковної єдності. Хотілося б, щоб цей шлях був продовжений. З нашого боку до цього ми не бачимо жодних перешкод, і зараз саме від позиції Вашої Святості, як і єпископату Московського Патріархату, залежатиме – чи продовжиться конструктивна робота, чи будуть зроблені реальні кроки до подолання існуючих протиріч, або за загальними словами про «братську любов» і далі продовжуватиметься боротьба за владу над Церквою в Україні.

IV. За минулі роки на адресу Московського Патріархату й інших Помісних Церков нами було направлено безліч листів і звернень. Як було засвідчено в цих документах, Київський Патріархат щиро прагне прийти до взаєморозуміння з Повнотою Православ’я, що включає і Російську Православну Церкву, і увійти з нею до повного церковного спілкування як рівноправна Помісна Церква-сестра. Більшість наших звернень вами було залишене без уваги – але ми готові й надалі з миром і любов’ю свідчити про наше бажання відновити церковний мир та єдність.

Так, наші звернення залишаються без відповіді. Проте святитель Іоан Златоуст надихає нас писати і свідчити, не дивлячись ні на що: «Але скажеш мені: яка користь від слів твоїх? Є користь, якщо хто слухає мене. Я роблю своє; сіяч сіє. Вийшов сіяч сіяти; і впало насіння – одне біля дороги, інше на камінь, інше на терня, а інше на добру землю (Мф. 13: 3 – 8); три частини [насіння] загинули, одна лише збереглася; проте ж [сіяч] не залишив землеробства; але оскільки одна частина збереглася, то і не перестав трудитися над землею. І тепер неймовірно, щоб сім'я, що вкладається в таку безліч [слухачів], не принесло мені колосу; якщо не всі послухають, половина послухає; якщо не половина, то третя частина; якщо не третя частина, то десята; якщо не десята, то хоча один з такої безлічі послухає, аби послухав» (Слово про землетрус).

Як можна передбачити, без відповіді залишиться і це звернення. Без відповіді – але вірю, що не безплідним. Своїми листами і зверненнями ми бажаємо засвідчити правду про Українську Церкву. Тому надія наша – не на переконливість наших слів або силу нашого впливу, а на Бога правди, Пастиреначальника і Главу Церкви Господа Ісуса Христа. «Господь є Бог правди: блаженні всі, що уповають на Нього!», нехай навіть Він і зволікає, щоб помилувати нас, і ще утримується, щоб зглянутися над нами (див. Іс. 30: 18).

Нехай серця багатьох із вас і залишаються закритими для нас, вуха глухими до наших звернень і душі не співчувають нашій скорботі, а радіють нашим утискам – ми скорбимо про це, а надію нашу покладаємо на Боже милосердя. Ми знаємо, що сила Божа в немочі виявляється (2 Кор. 12: 9), бачимо, як Господь допомагає нам в нашій скорботі і труднощах і сподіваємося, що відомим Йому шляхом Він приведе Православну Українську Церкву до єдності, а Київський Патріархат – до визнання.

З нагоди свята Торжества Православ'я щиро бажаю Вам, Ваша Святосте, і вам, співбраття-архипастирі, благодатної допомоги Божої в трудах на благо Церкви Христової. Нехай пошле всім нам Господь Ісус Христос примирення й однодумне сповідання святої віри Православною, а Церкві Своїй – єдність в Дусі й Істині!

З любов’ю у Христі,

ФІЛАРЕТ,

Патріарх Київський і всієї Руси-України

21 лютого 2010 р.,

Неділя Торжества Православ’я