Українська Православна Церква
(Православна Церква України)
Рівненська єпархія

Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета

до архієреїв, духовенства та вірних

Української Православної Церкви (Московського Патріархату)

4 березня 2012 року, у першу неділю Великого посту Православна Церква вшановує Торжество Православ’я.

Напередодні, 3 березня, у суботу ввечері, Високопреосвященний Іларіон, архієпископ Рівненський і Острозький, у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Рівне відслужив Всенічне бдіння.

4 березня 2012 року, у першу неділю Великого посту Православна Церква вшановує Торжество Православ’я.

Напередодні, 3 березня, у суботу ввечері, Високопреосвященний Іларіон, архієпископ Рівненський і Острозький, у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Рівне відслужив Всенічне бдіння.

«Кажу Тобі, іди за мною!»

Такими словами сьогодні у першу неділю Великого посту, звертається Спаситель до Филипа з Вифсаїди. Филип не перечить Господу, а приймає Його заклик як  Божественну волю, можливо  не до кінця усвідомлюючи його змісту.

Лише згодом Филип зрозуміє, що через слова: «Кажу тобі іди за мною»- Господь кличе його не на приємну прогулянку берегами Іордану чи Галілейського моря, а до важкої апостольської праці – проповіді Євангелія правди.  Що йому прийдеться зректися себе, свого батька і матері, усіх благ навколишнього світу. Лише згодом Филип дізнається що лисиці мають нори, птахи мають гнізда, а Той що кличе його,  немає де голови прихилити, що учень не більший за учителя і якщо учитель прийшов щоб померти, то і на його учнів  чекають гоніння переслідування і смерть.

Що обіцяє Господь Филипові? Господь обіцяє Филипові показати небо відкрите і ангелів Божих що сходять з неба у славі,(Ів.1;51.) тому земні речі,  зайняли у його серці другорядне місце. Він надав перевагу горішньому над земним і став на шлях пошуку Царства Божого і правди його.

Для нас з вами дорогі браття і сестри приготовлено набаг

Такими словами сьогодні у першу неділю Великого посту, звертається Спаситель до Филипа з Вифсаїди. Филип не перечить Господу, а приймає Його заклик як  Божественну волю, можливо  не до кінця усвідомлюючи його змісту.

Поза сумнівом, Слово Боже не може зникнути і втратити коли-небудь свою силу та авторитетність. Так само і людське слово не зникає безслідно, але залишає свою визначену дію на тому, хто його виголошує і на тому, кому воно направлене. Ось тому людське слово має таке важливе значення. Про це Христос говорить в Євангелії: « … за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь в день судний» (Мф.12.36).

Слово, виголошене людиною, може оживити а може й вбити людину, про що свідчить премудрий Соломон: « .. уста, які зводять наклеп – вбивають душу» (Прем.1.11).

Під впливом образи людина може навіть захворіти фізично, не говорячи, навіть, про важкі моральні наслідки. Велика сила слова, котре виходить з благочестивого, смиренного серця: воно смиряє гордих і пом’якшує жорстокосердих. Слово Боже вказує на важливість свого слова, і, особливо, в час Святої Чотиридесятниці, закликає, щоби ми просили Господа кожен, сам за себе: « Поклади, Господи, охорону устам моїм…» (Пс.140.3). Благодать Божа зберігає силу слова, а гріх розтліває його. Апостол Яків говорить з цього приводу так: «Не повинно бути, браття мої, щоби з тих самих уст виходило благословення і прокляття. Хіба витікає з одного джерела солодка і гірка вода?» (Як.3.10-11).

Для правильного керівництва словами, в своєму соборному посланні до християн, святий апостол Петро дає настанову: «Не відплачуйте злом за зло; … навпаки, благословляйте, пам’ятаючи, що ви до того і покликані, щоби успадкувати благословення» (1 Пет.3.9).

Справедлива відплата за неправдиві слова, діла, чи думки, неправдиво направлені в сторону християнина належить не нам, а самому Богові, адже за словами св.ап.Якова лише Він: «Єдиний Законоположник і Суддя, Котрий може спасти і погубити. Ти ж хто такий, що осуджуєш ближнього? (Як.4.12).

Як правило, різноманітні обмовляння ближнього приходять на думку людині тоді, коли вона знаходиться в стані заздрості або гніву, про що чітко говорить Об’явлення Боже: « Пожадливість .. народжує гріх .. Бо гнів людський не чинить правди Божої» (Як.1.15, 20).

Святі отці дуже обережно ставились до пояснення сутності гріха, котрий називається «осудженням», адже в людському, недосконалому розумі є небезпека підміни понять. Про це говорить великий учитель Церкви святий авва Дорофей: « Одна справа злословити, інше – осуджувати, ще інше – викривати». З цього випливають визначення: викривати, означає сказати про людину: вона обманула, чи розгнівалась, впала в блуд, чи зробила щось інше. Така ось людина злословила ближнього, бо говорила про нього в стані гніву, додаючи образи. А осуджувати, як пояснює єп.Варнава (Бєляєв) у своїй праці «Основи мистецтва святості», - значить сказати про людину, перебираючи на себе роль судді, котрий виносить остаточний вирок з усього її життя: такий ось обманщик, крадій, блудник, і т.д.

Владу суду, кінцевою метою котрого є винесення  справедливого рішення над людиною, котра явно веде гріховний спосіб життя на землі належить, виключно, Церкві Христовій, в уособленні її Предстоятеля та Священного Синоду в межах Помісної Церкви, в особі керуючого єпископа в межах єпархії йому ввіреної Господом через Предстоятеля Помісної Церкви, та настоятеля над паствою в особі окремої громади, до котрої приставив його для служіння керуючий архиєрей. Про авторитетність церковного суду Спаситель чітко говорить в Євангелії (Мф.18.17).

В час Великого Посту не зайвим було б зупинитись у дослідженні природи ще одного великого гріха, котрий прямо має демонічне єство – злорадство. Лише біси можуть радіти падінню і погибелі людини. Ось що говорить Священне Писання, а через нього, звісно, Сам Господь: « Не належало б тобі, злорадісно дивитись на день брата твого … Не належало б радіти за синів Іуди в день гибелі їх і розкривати уста в день бідування … Бо так, як ти вчинив, так вчинено буде і з тобою; відплата твоя повернеться на голову твою» (Авд.1. 12, 15; Притч.24,19; Пс.34,26).

Таким є вирок Слова Божого злорадству. Злорадство полягає в тому, що людина радіє поширенню, розширенню, перемозі зла над добром, а духовне радування – в тому, що вірний веселиться за перемогу над злом, припинення його і тріумфальною перемогою над ним Христа і Церкви. Радість демонічна (злорадство), полягає в тому, що людина радіє біді, в котру потрапив її ближній. Слід зауважити, що і християни іноді радіють погибелі нечестивої людини, вірніше, того зла і неправди, котру вона несла в собі, вважаючи його незаперечним правилом свого життя. З цього приводу Церква Христова на віки віків встановлює з цього приводу особливі дні та богослужбові чини в честь посоромлення та низверження єретиків, але не самому їхньому нещастю радіє, а духовно торжествує великою радістю перемоги добра і правди, не від того радіє, що злі люди духовно загинули, а радіє через те, що життя навколо очистилось від скверни злочестя та богохульства. Про такий стан апогею добра над злом гарно говорить св. Іоан Золотоустий, про образно зображаючи картину, в котрі батько дивиться, що синові роблять надріз, радіючи не тому, що син терпить біль, а тому, що він зціляється. Можна, також, для порівняння суті радості зла над добром і навпаки, навести відомий євангельський приклад диявольського радування нечестивої Іродіади, котре з’явилось під час споглядання на мертву голову святого Іоана Хрестителя, вважаючи його своїм ворогом, та євангельської радості Церкви Божої, коли наглою, ганебною хворобою та смертю, не від людських рук, загинув Арій, найзліший ворог Церкви та богохульний єретик.

За зовнішніми ознаками обидві радості мають спільність, а за своєю природою та сутністю – протилежно різняться. Один настрій душі (у християн) природній, а інший, - зрощений людиною в собі за допомогою страстей, тому – протиприродній.

Підготував:

прот.Сергій Лучанін,

кандидат богословських наук,

член національної спілкжурналістів  України,

викладач Рівненської Духовної Семінарії,

настоятель Св.Воскресенської парафії

УПЦ КП  м.Рівне     (Новий  Двір).

Поза сумнівом, Слово Боже не може зникнути і втратити коли-небудь свою силу та авторитетність. Так само і людське слово не зникає безслідно, але залишає свою визначену дію на тому, хто його виголошує і на тому, кому воно направлене.

Літургію Раніш освячених Дарів можна, не перебільшуючи, назвати одним з найпрекрасніших богослужінь Церкви Христової. Ця служба є серцевиною або центром Великопосних богослужінь. У деяких старовинних рукописних служебниках вона називається "Літургією Великої Чотиридесятниці". І, дійсно, вона є самим характерним богослужінням цього священного періоду року.

02 березня 2012року, в п’ятницю першої седмиці Великого посту, Високопреосвященний Іларіон, архієпископ Рівненський і острозький звершив літургію Ранішосвячених Дарів у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Рівне.

Його Високопреосвященству  співслужило духовенство кафедрального храму.

Після закінчення Літургії владика Іларіон очолив молебний спів святому великомученикові Федору Тирону і освятив коливо.

1 березня 2012 року, у четвер першої седмиці Великого посту, Високопреосвященний Іларіон, архієпископ Рівненський і Острозький, у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Рівне, звершив Велике повечір’я з читанням заключної частини Великого покаянного канону прп. Андрія Критського

28 лютого 2012 року, у вівторок першої седмиці Великого посту, Високопреосвященний Іларіон, архієпископ Рівненський і Острозький, у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Рівне, звершив Велике повечір’я з читанням першої частини Великого покаянного канону прп. Андрія Критського

28 лютого 2012 року, у вівторок першої седмиці Великого посту, Високопреосвященний Іларіон, архієпископ Рівненський і Острозький, у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Рівне, звершив Велике повечір’я з читанням другої частини Великого покаянного канону прп. Андрія Критського

Напередодні Дня захисника Вітчизни, 22 лютого, для військовослужбовців військової частини А 1519, яка знаходиться в м. Дубно, в приміщенні штабу було освячено каплицю Почаївської ікони Божої Матері. Відтепер воїни  інженерних військ Української Армії мають можливість відвідувати Богослужіння, помолитися, поставити свічку, щоденно пити освячену воду.

Напередодні Дня захисника Вітчизни, 22 лютого, для військовослужбовців військової частини А 1519, яка знаходиться в м. Дубно, в приміщенні штабу було освячено каплицю Почаївської ікони Божої Матері.

27 лютого 2012 року, в понеділок першої седмиці посту, Високопреосвященний Іларіон, архієпископ Рівненський і Острозький, звершив повечір’я з читанням Великого покаянного канону прп. Андрія Критського у Свято-Воскресенському кафедральному соборі м. Рівне.

27 лютого 2012 року, в понеділок першої седмиці Великого посту, Високопреосвященний Іларіон, архієпископ Рівненський і Острозький, у Свято-Воскресенському кафедральному соборі м. Рівне, звершив Велике повечір’я з читанням першої частини Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського

26 лютого 2012 року, у Прощену неділю, Високопреосвященний Іларіон архієпископ Рівненський і Острозький, у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Рівне, звершив вечірню з чином прощення. Його високопреосвященству співслужили: старший священик кафедрального храму митр. прот. Роман Довбета, ректор Рівненської духовної семінарії прот. Віталій Лотоцький, викладачі духовної школи та духовенство собору.

26 лютого 2012 року ввечері, Високопреосвященний Іларіон архієпископ Рівненський і Острозький, у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Рівне, звершив вечірню з чином прощення.

26 лютого в сиропусну неділю Православна Церква молитовно вшанувала пам'ять  прп. Мартиніана (V), прпп. Зої і Фотинії (Світлани) (V), прп. Євлогія, архиєп. Олександрійського (607–608), блгв. кн. Костянтина Острозького (1608), прп. Стефана, у чернецтві Симеона, царя Сербського, Мироточивого (1200).

26 лютого в сиропусну неділю Православна Церква молитовно вшанувала пам'ять  прп. Мартиніана (V), прпп. Зої і Фотинії (Світлани) (V), прп. Євлогія, архиєп. Олександрійського (607–608), блгв. кн. Костянтина Острозького (1608), прп. Стефана, у чернецтві Симеона, царя Сербського, Мироточивого (1200).

24 лютого 2012 року, з благословення Високопреосвященного Іларіона, архієпископа Рівненського і Острозького, викладачі та вихованці Рівненської духовної семінарії здійснили подорож на Волинь.

Під час цієї цікавої поїздки рівняни відвідали Свято-Миколаївський Жидичинський чоловічий монастир, який належить до найдревніших обителей не тільки Волині, але й усієї Української землі. У «Літописі русь¬кому» згадується що сюди, для того щоб прикластися до чудотворної ікони святого Миколая, приїжджав князь Данило Галицький. На той час у монастирі несли послух близько 80 ченців, яких через кілька років вирізали татари. Відроджувати святиню лишилися троє монахів. І вже за певний період Жидичинська обитель охоплювала більше 10 сіл і містечок.

У ХVІІ столітті, за часів Петра Могили, монастир перейшов до греко-католиків, які принесли у його життя свій устрій. Є згадка, що тут побував, уже будучи монахом, син Богдана Хмельницького Юрій.

В 1795 р. Катерина ІІ ліквідовує василіанський чин. Тому Жидичинську обитель роз¬фор¬мо¬ву¬ють та закривають. Через 3 роки Павло І передає її римо-католикам. У 1839 р. монастир остаточно припинив існувати, частину будівель і мурів ро¬зібрали, а цеглу перевезли в Ківерці для будівництва залізничного вокзалу.

Лише на поча

24 лютого 2012 року, з благословення Високопреосвященного Іларіона, архієпископа Рівненського і Острозького, викладачі та вихованці Рівненської духовної семінарії здійснили подорож на Волинь.

У середу 22 лютого 2012 року Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальский Димитрій та Преосвященний єпископ Городоцький Юліан відвідали Високопреосвященного митрополита Євсевія (Політила) у його приватному будинку у Львові, де він знаходиться на покої.

Під час візиту до Владики Євсевія керуючий Львівською єпархією виконав доручення Священного Синоду та благословення Святійшого Патріарха Філарета та вручив Преосвященному митрополиту Євсевію орден Святого Архистратига Божого Михаїла. Після цього правлячий архиєрей та вікарій Львівської єпархії провели товариську приватну бесіду із Владикою Євсевієм. На завершення візиту було зроблено спільне пам’ятне фото.

У середу 22 лютого 2012 року Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальский Димитрій та Преосвященний єпископ Городоцький Юліан відвідали Високопреосвященного митрополита Євсевія (Політила) у його приватному будинку у Львові, де він знаходиться на покої.