Ми з вами знаходимося ще в переживаннях видатної події преславного Воскресіння Христового. Ще тільки вчора, в останній раз в цьому році, ми чули і вимовляли своїми устами слова урочистих великодніх піснеспівів. А сьогодні ми вже святкуємо урочисту подію, що має величезне значення для нашої християнської Церкви, для всього людського роду.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

У неділю 8-му після Пасхи, Церква Христова славословить Тройцю Єдиносущну і Нероздільну.

Сама назва свята – П’ятидесятниця – вказує на те, що свято звершується на п’ятидесятий день після Пасхи. Свято П’ятидесятниці відзначалося в церкві Старозавітній на згадку про законодавство на горі Синай; і подібно до того як Пасха Новозавітня замінила Пасху Старозавітню, так і П’ятидесятниця Новозавітня в Сионській горниці замінила П’ятидесятницю Синайську.

У неділю 8-му після Пасхи, Церква Христова славословить Тройцю Єдиносущну і Нероздільну.

Сама назва свята – П’ятидесятниця – вказує на те, що свято звершується на п’ятидесятий день після Пасхи.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

 

Бог, як Всюдисущий і Вседержитель, знаходиться при кожній людині – при добрій і злій. “Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних” (Мф. 5, 45). Бог утримує життя всіх: добрих і злих, праведних і грішних, “бо ми Ним живемо, і рухаємось, і існуємо” (Діян. 17, 28). Однак Своєю особливою благодаттю, тобто благодаттю, яка спасає, допомагає і заступає, Бог знаходиться не з кожною людиною, а тільки з тією, яка завжди і всюди відчуває Його присутність. Про це каже пророк Давид: “Така людина в присутності Бога каже чесно, робить корисне і думає як перед очима Божими. Свого часу пророки Ілля та Єлисей часто повторювали слова: “Живий Господь Бог Ізраїлів, перед Яким я стою” (1 Цар. 17, 1).

Це означає, що кожний із нас під всевидячим оком Божим ходить, стоїть, сидить, працює, їсть, п’є, говорить і думає. Але не всяка людина усвідомлює це. Більшість людей навіть не думає про присутність Божу. Той, хто ходить перед Богом, перед очима Божими, не насмілиться зробити що-небудь погане і сказати щось дурне, боячись прогнівати Бога, Який може покарати за беззаконня. Якщо людина саме так предстоїть перед Богом, тоді Бог буде присутнім при ній Своєю благодаттю і допомагатиме їй. Бог відвертає Своє обличчя від тих, хто відвертається від Нього, і не дивиться на тих, хто не дивиться на Нього та не хоче бачити Його присутності в собі.

Яке нещастя і яке зло відбувається від того, що людина позбавляється присутності Божої! Про такого грішника каже пророк Давид: “У гордощах своїх нечестивий нехтує Господом, він часто повторює сам собі: “Він не слідкує”, тобто не покарає Бог; або ще гірше: “Немає Бога” (Див.: Пс. 9, 25). Той же пророк Давид називає шляхи такої людини загибельними. Чому? Тому що Бога немає перед нею.

Чому люди ображають ближніх, грабують,

Бог, як Всюдисущий і Вседержитель, знаходиться при кожній людині – при добрій і злій. “Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних” (Мф. 5, 45). Бог утримує життя всіх: добрих і злих, праведних і грішних, “бо ми Ним живемо, і рухаємось, і існуємо” (Діян. 17, 28).

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Одного разу, коли Ісус Христос проходив через Самарію, місцеві люди не прийняли Його. Тоді ученики Його, Яків та Іоан, обурені цим вчинком самарян, сказали: “Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і спалив їх, як і Ілля вчинив?” Але Він, обернувшись до них, заборонив їм і сказав: “Не знаєте, якого ви духу; бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати” (Лк.9,54-56).

Негостинність самарян викликала у душах апостолів гріховне почуття – гнів, який схилив їх до думки – знищити людей. У Святому Письмі багато говориться про шкідливість гніву. “Всякий, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду”, – каже Господь (Мф. 5, 22). Не гнівайся на жодну людину, хоч як би вона тебе не образила, бо, за словом ап. Якова, “гнів людини не творить правди Божої” (Як. 1, 20). Те ж саме говорить і ап. Павло. Він каже: “Усяке роз­дратування, і лютість, і гнів, і крик, і лихослів’я з усякою злобою нехай будуть знищені у вас; а будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як і Бог у Христі простив вам” (Еф. 4, 31-32).

Господь добре знає нашу немічну природу, яка без гніву не може обійтися, тому ап. Павло говорить: “Гніваючись, не грішить: нехай сонце не заходить у гніві вашому” (Еф. 4, 26). Апостоли під час проповіді Євангелія терпіли образи й гоніння. І в чому знаходили вони заспокоєння? У молитві. У молитві душа заспокоюється, хвилювання затихають і образа минає. Про що треба молитися в цей час? Звичайно, не про те, щоб Бог помстився за вашу образу, а щоб дав силу перетерпіти й забути її.

Гнів часто перетворюється на злобу й злопам’ятність, коли довго утримується в серці людини. Тому Господь повелів швидко його припиняти, щоб він не переріс у ненависть і злобу і через це не додалося до одного зла ще одне. Тому треба, щоб сонце не встигло зайти, поки ми гніваємося. А апостол до цього додає: “І не давайте місця дияволові” (Еф. 4, 27). Пожежа, коли її не гасять, знищує багато будинків; так і гнів – якщо швидко не припинити його, то він багато принесе зла і стане причиною лиха. Тому апостол умовляє нас, щоб ми якомога швидше викидали гнів з нашого серця, щоб він, набравшись сили, не зробив нам більшої шкоди й не погубив і тих, на кого ми гніваємося, й нас самих.

Подивіться на

Одного разу, коли Ісус Христос проходив через Самарію, місцеві люди не прийняли Його. Тоді ученики Його, Яків та Іоан, обурені цим вчинком самарян, сказали: “Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і спалив їх, як і Ілля вчинив?”

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Сьогодні свято св. великомученика Георгія, або  Юрія  Переможця. Вшануймо ж пам’ять святого Юрія, повчимося, духовно збагатимося від його мучениць­кого подвигу. Бо чим привертає він до себе серця віруючих? Передусім своєю самовідданістю, своєю мученицькою смертю, своїми стражданнями в ім’я Христове.

Всякий подвиг підкоряє наші серця, та особливо ж це буває тоді, коли він завершується перемо­гою християнських чеснот над людськими порока­ми.

Православна Церква оточує пам’ять св. великомученика Юрія урочис­тим богослужінням, в якому натхненно оспівує його страждання і смерть. “Як зірку великого світила, як сяюче сонце на тверді небесній, знаємо тебе і як перлину коштовну, як камінь блискучий, як сина дня, як доблесного серед мучеників, як поборника вірних у бідах – прославляємо тебе, справляючи пам’ять твою, Побідоносче Георгію” (стихира на вечірні).

Православне вір

Сьогодні свято св. великомученика Георгія, або  Юрія  Переможця. Вшануймо ж пам’ять святого Юрія, повчимося, духовно збагатимося від його мучениць­кого подвигу.Бо чим привертає він до себе серця віруючих? Передусім своєю самовідданістю, своєю мученицькою смертю, своїми стражданнями в ім’я Христове. Всякий подвиг підкоряє наші серця, та особливо ж це буває тоді, коли він завершується перемогою християнських чеснот над людськими пороками.

 

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

“Ось, ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не

трапилося чого гіршого” (Ін. 5,14). Так сказав Христос Спаситель розслабленому. Це свідчить про те, що тяжка хвороба, яка скувала його на 38 років, була покаранням Божим за якісь гріхи. В чому полягали його гріхи, Євангеліє не говорить і тим дає зрозуміти, що подібна біда може прийти до людини за будь-які гріхи. Гріх – це отрута, яка діє в нашому тілі руйнівно, – іноді повільно, іноді з дивовижною швидкістю, але завж¬ди руйнівно. Про це свідчать і Святе Письмо, й історія, і щоден¬ний досвід кожної людини. Пророк Давид гово¬рить: “Багато хвороб у грішника” (Пс. 31,10). А в іншому псалмі так: “Нема спокою в костях моїх від лиця гріхів моїх” (Пс. 37,4). Від гріха походять усі наші нещастя.

А між іншим, які тільки радощі та насолоди не обіцяє нам гріх. “Зійду на небо, і вище зірок небес¬них поставлю престіл свій, і буду подібним до Все¬вишнього”, – мріяв найвищий ангел Денниця. І ось результат його мрій: “Нині зійдеш до пекла”, – говорить Господь. “Будете як боги”, – нашіптував диявол першим людям. А вони, послухавши отця неправди – диявола, замість того, щоб стати бога¬ми, уподібнились нерозумним тваринам. Каїн го¬ворив сам собі: “Тоді я тільки буду спокійним, коли не буду бачити брата мого”; і підняв руку на брата свого Авеля і вбив його. І з того часу Каїн не мав спокою ні на хвилину ні вдень, ні вночі. Він стогнав і тремтів упродовж усього свого бурхливого життя. Він боявся всіх людей і страшився власної тіні. Євангельський багач говорив сам собі: “Зруйную мої житниці, і побудую більші, і скажу душі моїй: їж, пий, веселись”. І ось він їв і не наїдався, пив і не напивався; зібрав багато багатства, а хотів ще більше; задоволення у нього не було і щастя – теж. Крім того, Господь сказав йому: “Безумний, у цю ніч Я візьму душ

“Ось, ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не трапилося чого гіршого” (Ін. 5,14). Так сказав Христос Спаситель розслабленому. Це свідчить про те, що тяжка хвороба, яка скувала його на 38 років, була покаранням Божим за якісь гріхи.

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа.

Ми святкуємо сьогодні день святих жон-мироносиць, Йосифа Аримафейського і Никодима. Вони небагато згадуються в Євангелії до днів страждань, коли Христос був відданий, узятий, залишений, розп'ятий, убитий, і ось в цей час вони раптом з'являються. Біля хреста - апостолів не було; Іуда повісився, і тільки Іоанн стояв з Божою Матір'ю: тому що він був апостолом любові, як і Матір Божа була любов'ю втіленою, вираженням любові всієї землі до Бога і всієї любові Божественної до нас, людей. І коли була як здавалося здобута перемога зла над Христом, коли Він був відданий і розп'ятий, коли Він помер, ніби безповоротно вражений, тоді з'явилися Йосиф і Никодим, які виявилися вірними Йому не тільки в дні Його учительства, але за днів Його поразки: удаваного, але очевидного ураження, в якому ніхто не міг сумніватися і яке могли перемогти тільки любов і вірність до кінця.

Ми святкуємо сьогодні день святих жон-мироносиць, Йосифа Аримафейського і Никодима. Вони небагато згадуються в Євангелії до днів страждань, коли Христос був відданий, узятий, залишений, розп'ятий, убитий, і ось в цей час вони раптом з'являються.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Утой час, коли тіло Ісуса Христа спочивало у гробі, Своєю душею Він сходив до пекла – як Бог і Переможець смерті. З пекла Христос звільнив усіх, хто мучився там у чеканні Спасителя. У пеклі були ув’язнені всі, хто помер, – від першої людини, Адама, до останньої перед зішестям туди Спасителя. Врата раю були зачинені для всіх, поки не здійсни­лося спокутування людського роду, поки Спаситель не по­страждав, не помер на хресті й не воскрес з мертвих.

З якою радістю кинулис

У той час, коли тіло Ісуса Христа спочивало у гробі, Своєю душею Він сходив до пекла – як Бог і Переможець смерті. З пекла Христос звільнив усіх, хто мучився там у чеканні Спасителя. У пеклі були ув’язнені всі, хто помер, – від першої людини, Адама, до останньої перед зішестям туди Спасителя.